This site uses cookies.
Some of these cookies are essential to the operation of the site,
while others help to improve your experience by providing insights into how the site is being used.
For more information, please see the ProZ.com privacy policy.
This person has a SecurePRO™ card. Because this person is not a ProZ.com Plus subscriber, to view his or her SecurePRO™ card you must be a ProZ.com Business member or Plus subscriber.
Affiliations
This person is not affiliated with any business or Blue Board record at ProZ.com.
English to Ukrainian: Six of Crows General field: Art/Literary Detailed field: Poetry & Literature
Source text - English He’d been a guard in the stadwatch less than six weeks, and it wasn’t nearly as exciting as he’d hoped. He thought he’d be running down thieves in the Barrel or patrolling the harbors, getting first look at cargo coming in on the docks. But ever since the assassination of that ambassador at the town hall, the Merchant Council had been grumbling about security, so where was he? Stuck walking in circles at some lucky mercher’s house.
Not just any mercher, though. Councilman Hoede was about as high placed in Ketterdam government as a man could be. The kind of man who could make a career.
Joost adjusted the set of his coat and rifle, then patted the weighted baton at his hip. Maybe Hoede would take a liking to him. Sharp-eyed and quick with the cudgel, Hoede would say. That fellow deserves a promotion.
“Sergeant Joost Van Poel,” he whispered, savoring the sound of the words. “Captain Joost Van Poel.”
“Stop gawking at yourself.”
Joost whirled, cheeks going hot as Henk and Rutger strode into the side garden. They were both older, bigger, and broader of shoulder than Joost, and they were house guards, private servants of Councilman Hoede. That meant they wore his pale green livery, carried fancy rifles from Novyi Zem, and never let Joost forget he was a lowly grunt from the city watch.
“Petting that bit of fuzz isn’t going to make it grow any faster,” Rutger said with a loud laugh.
Joost tried to summon some dignity. “I need to finish my rounds.”
Rutger elbowed Henk. “That means he’s going to go stick his head in the Grisha workshop to get a look at his girl.”
“Oh, Anya, won’t you use your Grisha magic to make my mustache grow?” Henk mocked.
Joost turned on his heel, cheeks burning, and strode down the eastern side of the house. They’d been teasing him ever since he’d arrived. If it hadn’t been for Anya, he probably would have pleaded with his captain for a reassignment. He and Anya only ever exchanged a few words on his rounds, but she was always the best part of his night.
And he had to admit, he liked Hoede’s house, too, the few peeks he’d managed through the windows. Hoede had one of the grandest mansions on the Geldstraat— floors set with gleaming squares of black and white stone, shining dark wood walls lit by blown-glass chandeliers that floated like jellyfish near the coffered ceilings. Sometimes Joost liked to pretend that it was his house, that he was a rich mercher just out for a stroll through his fi ne garden.
Before he rounded the corner, Joost took a deep breath. Anya, your eyes are brown like . . . tree bark? He’d think of something. He was better off being spontaneous anyway.
He was surprised to see the glass- paneled doors to the Grisha workshop open. More than the hand- painted blue tiles in the kitchen or the mantels laden with potted tulips, this workshop was a testimony to Hoede’s wealth. Grisha indentures didn’t come cheap, and Hoede had three of them.
But Yuri wasn’t seated at the long worktable, and Anya was nowhere to be seen. Only Retvenko was there, sprawled out on a chair in dark blue robes, eyes shut, a book open on his chest.
Joost hovered in the doorway, then cleared his throat. “These doors should be shut and locked at night.”
“House is like furnace,” Retvenko drawled without opening his eyes, his Ravkan accent thick and rolling. “Tell Hoede I stop sweating, I close doors.”
Retvenko was a Squaller, older than the other Grisha indentures, his hair shot through with silver. There were rumors he’d fought for the losing side in Ravka’s civil war and had fled to Kerch after the fighting.
“I’d be happy to pre sent your complaints to Councilman Hoede,” Joost lied. The house was always overheated, as if Hoede were under obligation to burn coal, but Joost wasn’t going to be the one to mention it. “ Until then—”
“You bring news of Yuri?” Retvenko interrupted, finally opening his heavily hooded eyes.
Joost glanced uneasily at the bowls of red grapes and heaps of burgundy velvet on the worktable. Yuri had been working on bleeding color from the fruit into curtains for Mistress Hoede, but he’d fallen badly ill a few days ago, and Joost hadn’t seen him since. Dust had begun to gather on the velvet, and the grapes were going bad.
2.
His thoughts were interrupted by the blaze of light and activity down by the boat house that faced the canal. Across the water he could see other fine mercher houses, tall and slender, the tidy gables of their rooftops making a dark silhouette against the night sky, their gardens and boathouses lit by glowing lanterns.
A few weeks before, Joost had been told that Hoede’s boat house would be undergoing improvements and to strike it from his rounds. But when he and Rutger entered, he saw no paint or scaffolding. The gondels and oars had been pushed up against the walls. The other house guards were there in their sea-green livery, and Joost recognized two stadwatch guards in purple. But most of the interior was taken up by a huge box— a
kind of freestanding cell that looked like it was made from reinforced steel, its seams thick with rivets, a huge window embedded in one of its walls. The glass had a wavy bent, and through it, Joost could see a girl seated at a table, clutching her red silks tight around her. Behind her, a stadwatch guard stood at attention.
Anya, Joost realized with a start. Her brown eyes were wide and frightened, her skin pale. The little boy sitting across from her looked doubly terrified. His hair was sleep-mussed, and his legs dangled from the chair, kicking nervously at the air.
“Why all the guards?” asked Joost. There had to be more than ten of them crowded into the boat house. Councilman Hoede was there, too, along with a merchant Joost didn’t know, both of them dressed in mercher black. Joost stood up straighter when he saw they were talking to the captain of the stadwatch. He hoped he’d gotten all the garden mud off of his uniform. “What is this?”
Rutger shrugged. “Who cares? It’s a break in the routine.”
Joost looked back through the glass. Anya was staring out at him, her gaze unfocused. The day he’d arrived at Hoede house, she’d healed a bruise on his cheek. It had been nothing, the yellow- green remnants of a crack he’d taken to the face during a training exercise, but apparently Hoede had caught sight of it and didn’t like his guards looking like thugs.
Translation - Ukrainian Юст працював міським вартовим менше шести тижнів, і це було геть не так захоплююче, як він сподівався. У своїх мріях він уявляв, що ганятиметься за крадіями в Барелі чи патрулюватиме гавані, оглядаючи вантаж, що прибув на пристань. Але з часу вбивства посла у мерії, Рада Купців весь час теревенила про безпеку. Тож де він зараз? Ходить колами по дому якогось щасливого купця.
Та все таки не просто "якогось" купця. Радник Хойд займав високе становище в уряді Кеттердама. Він був людиною, яка вміє робити кар’єру.
Юст поправив пальто та гвинтівку, поплескав по важкому кийку, прикріпленому до стегна. Можливо Хойд його помітить? "Гостроокий та швидкий у бою", сказав би Хойд. "Цей хлопчина заслуговує підвищення".
-Сержант Юст Ван Пол, - прошепотів він, смакуючи кожне слово. - Капітан Юст Ван Пол.
- Досить витріщатися на себе.
Юст збентежився та почервонів, коли Хенк і Рутгер зайшли до саду. Обоє були старші, більші та широкоплечіші, ніж Юст. Вони патрулювали дім всередині та були особистими вартовими Консула Хойда. А це означало, що їх лівреї були світло-зеленими, вони носили найкращі гвинтівки з Нового Зему, і ніколи не дозволяли Юсту забувати, що той є лише нікчемним міським вартовим.
- Гладь ту дрібку пуху скільки хочеш - швидше не виросте, -сказав Рутгер, голосно засміявшись.
Юст намагався не втратити залишки гідності.
-Мені потрібно завершити обхід.
Рутгер штовхнув Хенка ліктем.
-Це означає, що він знову поплентається до магазину Гріш і витріщатиметься на своє дівчисько.
- Ох, Аню, може начаруєш мені вуса? -насміхався Хенк.
Юст розвернувся на своїх каблуках і, весь червоний, попрямував до східної частини дому. Вони дражнили його з моменту прибуття на службу. Якби не Аня, він би вже давно благав капітана про переведення. Зустрічі з дівчиною були найкращою частиною його патрулювання, хоча за весь час вони перекинулися лише декількома реченнями.
Потрібно було визнати, що йому подобався будинок Хойда. Принаймні та частина, яку вдавалося розгледіти через вікна. У нього був найрозкішніший дім на вулиці Гельдстрат. Там була підлога із гладенької чорно-білої кам’яної плитки, стіни з до блиску відполірованого темного дерева, освітлені люстрами із дутого скла, схожими на медуз, що плавають під кесонною стелею. Інколи Юст прикидався, що це його дім, що це він був багатим купцем, який вийшов прогулятися своїм розкішним садом.
Перш ніж повернути, Юст глибоко вдихнув. Аню, твої очі карі, як.... кора дерева? Нічого, щось придумає. Він вмів бути спонтанним.
Його здивувало, що скляні двері в майстерню Гріш були відчиненими. Ця майстерня була більшим показником багатства Хойда, ніж розмальована голуба плитка в його кухні чи камінні полички з горщиками тюльпанів. Послуги Гріш були геть не з дешевих, а у Хойда їх було аж троє.
Але Юрій не сидів за робочим столом, та й Ані не було видно. Там був лише Ретвененко, який розлігся у кріслі в своїй довгій синій мантії. З закритими очима та відкритою книгою на грудях.
Юст зупинився у проході та прочистив горло:
- Уночі ці двері потрібно закривати.
- В домі жарко, як у пічці, - пробурмотів Ретвененко, не відкриваючи очі, своїм грубим та незрозумілим равканським акцентом. -Передай Хойду, що я закрию двері як тільки перестану обливатися потом.
Ретвененко був Скварелом - найстаршим із трьох Гріш. У його волоссі подекуди виднілась сивина. Ходили чутки, що він брав участь у громадянській війні в себе на Батьківщині, і після програшу битви зразу ж втік до Керчі.
- З радістю передам ваші скарги радникові, - збрехав Юст. В домі було завжди так гаряче, ніби Хойд був просто зобов’язаний спалити всі запаси вугілля. Та хлопчина не збирався йому про це говорити. - А поки...
- В тебе є новини для Юрія? - перебив Ретвененко, відкривши нарешті важкі повіки.
Юст кинув погляд на чашу з червоним виноградом та гору бордового оксамиту на столі. Юрій намагався перенести колір фрукту на фіранки місіс Хойд, але захворів декілька днів назад. З того часу Юст його не бачив. Оксамит покрився пилом, а виноград зіпсувався.
2.
Його роздуми перервав спалах світла та шум з елінга, що знаходився біля каналу. Напроти стояли розкішні будинки інших купців - високі та багаті. Акуратні фронтони їхніх дахів створювали темний силует навпроти нічного неба, сади та елінги освітлювалися яскравими ліхтарями.
Декілька тижнів тому Юсту повідомили, що в елінгу Хойда проводяться ремонтні роботи і його можна виключити з маршруту обходу. Та коли вони з Рутгером увійшли, там не було ні фарби, ні будівельних лаштувань. Гондоли та весла підпирали стіну. Решта вартових були там у своїх лівреях кольору морської хвилі, Юст упізнав ще двох у фіолетовому. Більшу частину приміщення займала величезна коробка - простора камера, здавалося, зроблена з армованої сталі. На ній було безліч заклепок та широке вікно, вмонтоване у стінку. Крізь випукле скло Юст побачив дівчину. Вона сиділа за столом, міцно схопившись за своє червоне шовкове вбрання. Позаду неї стояв зосереджений вартовий.
"Аня!” - усвідомив Юст. Її очі були круглими від страху, а шкіра - блідою. Маленький хлопчик, що сидів напроти неї, здавався ще більш наляканим. Його волосся було скуйовдженим, ніби після сну, а ніжки звисали зі стільця, нервово похитуючись.
- Чому тут зібралися всі вартові? - запитав Юст. Їх товпилося в елінгу більш як десять чоловік. Радник Хойд також був там разом з ще одним купцем, якого Юст не знав. Обоє були в чорному. Помітивши, що вони розмовляють з його капітаном, Юст випрямився і дуже сподівався, що струснув з себе весь садовий бруд.
- Що відбувається?
Рутгер знизав плечима.
- Яка різниця? Хоч якесь різноманіття.
Юст знову подивився у вікно. Аня дивилася прямо на нього, але її погляд був розсіяним. В день, коли він прибув у дім Хойда, вона зцілила синець на його щоці. Нічого серйозного, просто жовто-зелений слід від удару, який він отримав на тренуванні. Та Хойд помітив той слід і йому вельми не сподобалося, що один з його вартових виглядає як бандит.
More
Less
Translation education
Bachelor's degree - Ternopil National Pedagogical University
Experience
Years of experience: 14. Registered at ProZ.com: Sep 2019.
Expertise